Майбутній лідер клану Теремпус стояв з нудьгою в погляді. Цього дня він очікував три роки, відколи їх табун оселився в цьому королівстві та вони дізналися про Браму-В-Скелі від місцевого населення. Поклявшись іменем Майлікі, він тяжко тренувався задля цього дня, аби проявити себе перед кланом. Саме ці десять днів мають вирішити його долю. Білі жеребці були в пошані у дівчат, та й серед люду. Але серед воїнів Теремпуса кентавр з білим задом важався слабким коником. Тому Барілко робив високу ставку на печеру Спокути. Це був його шанс не лише піднятись в очах одноплемінників, а й можливість викликати вождя, його вчителя Терехана, на чесний двобій. Лишилося вийти живим з пекельного місця і він зможе отримати почесті, про які мріяв. Тому він прийшов з впевненим поглядом молодого вождя, але ця черга і організація тягнеться вже дуже довго...
Розирнувшись довкола, Барілко оцінив прийдешних "учасників". Він чув, що всяке оторобло трапляє до печери Смути, але він не думав, що їх буде... так багато. Вони всі слабкі,. І дня не протримаються. Дивний народ ті люди. Така священна традиція і так нехтувати нею. В їх клані вождь особисто б очолив загін кращих бійців, якби Теремпусам загрожувала подібна загроза. Воїни б мали за честь навіть загинути в такій авантюрі. А тут! Фі!
В цьому плані Барілко був задоволений своїм загоном. Принаймні ця різномастна група виглядала зухвало. Кентавр не збирався допомагати слабким, бо такі мають загинути. І Бар був достатньо впевнений у своїх силах, але, тим не менш, тягарі йому не були потрібні. Він торкнувся свого талісмана на шиї — такий же білий, бо був особисто ним вирізаний із ікла, медальйон з профілем єдинорога, і звернувся до Майлікі. Чи то богиня його почула і відгукнулась до нього, чи то синя луска добре виділялась на фоні решти непотребу, що не могла оцінити честь, яка їм випадає. Але отак Барілко знайшов собі групу. Кремезний напіворк та ящір його порадували, а на дрібноту Бар навіть не звернув уваги. Організаційний процес почав йому вже дійсно допікати...