| |
|
|
Вукс повчав. Коли почала кричати жінка, він тихо загиготів й подумав, що це Зрад увірвався до сільского дому, щоб обгадити щось, і хазяйка почала його сварити. Зрад ж бо орк — Вукс не орк, і тим більше не нєкрасівий. Тому, коли ж жінка виливала емоції на друга Вукса, сам Вукс розплющив очі, зняв захист магічним жестом і на четверіньках поповз до виходу, зазираючи по бокам, чи ж бо немає поруч Зрада.
|
|
31 |
|
|
|
|
Хукір дуже здивувася, зустрівшись поглядом з Вуксом. Він власне його шукав, але не очікував, що їх голови будуть на одному рівні. Ба, навіть Вуксік був нижче! Але все через те, що той був на карачках. Скориставшись такою зверхністью, поважний карлик Доранте взяв друга за вушко і як винувате мале дитя повів його. Повів до шинку, де їх чекало питво і постіль. "Гоблін" Книга заслужив цю нагороду. На думку спритника Вукс заслужив нагороду в першу чергу за те, що Хукір не злетів з його шиї!
Дійшовши до будинку з надписом "У Зота" карлик відпустив вухо і натомість простягнув оркові золоту монету.
— Тримай, Вуксі, — і поквапився додати, — але решта наших грошей у Зрадіка, тож за все розплачуватиметься він! — насправді Хукір сподівався, що поцупить кухоль з монетами у ординця і як мінімум віддасть його Гару. А о тплатити в шинку Хукір не збирався, бо негоже справжнім піратам розплачуватись за питво!
|
|
32 |
|
|
|
|
Вечір у Зота минув відносно спокійно. Шинкар зустрів компанію нових героїв Келдела привітно, і навіть не став брати з них грошей за ночівлю (хоча коли Зрадік намагався винести з номера нічний горщик, Зот все ж відібрав в нього "трофей", і трохи погрозив йому пальцем. Ну що тут поробиш, така у нього природа).
Зранку трактирник накрив гостям сніданок: це була яєшня з чотирьох яєць, смажена на салі, з чорним хлібом і часничком. На сніданок пива не було, оскільки алкогольні напої в Келделі розливали лише по вечорах, але на велике прохання героїв Зот віддав їм цілу діжку зі своїх запасів.
Докладно розповівши, де живуть мешканці села, які можуть їм допомогти в їхній основній справі, Зот відправився займатися своїми справами.
|
|
33 |
|
|
|
|
Почався новий день. Що він несе за собою? Новий ідіотизм чи може приховану за ним мудрість? А дідько його зна, бо з цією кумпанією Гару вже давненько не задавав собі таких дурних питань. Добре що хоч завдання є, та буде чим зайнятися.
— Ну шо, поїли? Пішли тепер до відьми, а потім до лісника сходимо.
Гару підійнявся з-за столу і махнув корчмарю:
— Барзо дякую за їжу, постіль ну і все таке. Бувай здоровий.
А потім до інших:
— Ну і чо ви сидите, матір вашу через ковіньку? Пішли давай!
Тільки двері й гупнули, зачинившись за дварфом.
|
|
34 |
|
|
|
|
Ваша група доволі швидко дійшла до будиночку відьми. Знаходився він біля підніжжя гір і виглядав доволі чудернацько: за великим рахунком, це був не будинок у звичайному розумінні, а дерево, в стовбурі якого були дупла, в яких вставили вікна і двері. Під деревом сиділа не стара карга, як цього можна було очікувати, а жіночка, на перший погляд, середніх літ, хоча більш уважний спостерігач, побачивши її зблизу, зміг би помітити кілька пасом сивого волосся та перші вікові зморшки біля очей. Жіночка читала якусь книжку і не звертала на шукачів пригод жодної уваги.
|
|
35 |
|
|
|
|
— Ахой, діво, сука-та! — Вукс крикнув з-далеку, яко тільки помітив дівчину під деревом. Точніше, помітив він спочатку книгу в її руках і саме тому звернувся до читачки, бо ж з книгами у Вукса був особливий зв’язок. Він ж перший і вирвався до неї. — Книга... — Зробив довгу паузу. — Вукс Книга. — Привітався й сів поруч. Сів по-дитячому — ноги розставив перед собою, могутню спину вигнув дугою і руками підпер підборіддя, а лікті уп’яв в землю, чим показав свою немалу гнучкість попри великі м’язи. Зацікавленими очима він розглядав букви книги, але ні одну з них не розумів.
— Ех, Вукс не зна цю мову... сука-ні.
|
|
36 |
|
|
|
|
— Я іщо павєрнусь! — Вже на виході, коли стало зрозуміло що негайних проблем не буде, Зрадік кулачком пригрозив шинкарю. Бо то вже справа принципова. І не бути йому орком, якщо так легко відступить. І горщиком він вже не обмежиться, а пральня дошка стане тому свідком.
***
Гоблін нарешті дізнався про завдання, перейнявся його духом, та уважно вислухав деталі. Після демонстрації народної любові йому захотілося ще. В орді, можливо, то назвали б збоченням, проте Зрад мав намір тримати свої дивацтва у секреті. Тому для цієї справи він навіть ввімкнув свого внутрішнього детектива.
Коли група підійшла до першого пункту, слідчий гоблін одразу розпаясався своїми підозрами та здогадками:
— А це точна вєдьма? Нада знайті крєніцу і пєрєвєріть. Єслі патонєт - то нє вана.
|
|
37 |
|
|
|
|
Гару відсунув Зрадика і вийшов перед відьмою.
—Здорова була, хазяйка. Ми за дорученням старости вашого, з чортівнею в лісі тре розібратися і дочку його знайти. Він казав, що ти можеш дорогу вказати - там наче гробниця дварфів десь була, от нам її і треба.
|
|
38 |
|
|
|
|
Велетень часто забував, що на його шиї сидить Хукір. Чи то вістря кинджалу лоскотало мозок орка, чи то дитяча натура Вукса переключала його увагу з події на події. Але про свого товариша, якого він ніс, орчок забував. Тож забув він і зараз, розкинувши свої ноги в боки і усівшись навпроти жінки. Очі Ольги порівнялись з очима Хукіра, але не помітила того, бо була зачарована читанням книги. Допоки не стало піздно, пан Доранте (поважний в певних колах і особливо на шиї у свого товариша Вукса Книги) вирішив прикинутись каптуром і охопив голову орка руками, прикривши своїм одягом і руків'я кинджалу, що стирчало із потилиці. Для такого чудернацького орка було б не дивно мати і відповідний по дивності капелюх чи головний убір.
|
|
39 |
|
|
|
|
Зрадік з нетерплячки знов вискочів поперед Гару.
— Та вана савсєм глуха. — Він хлопнув перед очима жіночки в долоні. — Чуєш, карга, гроші давай! А, нє, дєвку давай. – Поправив себе гоблін, але, подумавши, поправив знову. – І гроші Зрадіку. І де дєвка? Може таки в криницю, а?
Остання фраза була вже адресована решті орди. Малого дратувало що чтиня мовчить та ігнорує його. Ба яка!
|
|
40 |
|
|
|
|
Гарна дівчина важко видихнула повітря з легень і захлопнула книгу. З неї вивалився пил. Не дивно, за весь час жінка так і не перегорнула ні однієї сторінки. А потім вона встала и показала, що виявилась доволі високою і стрункою особистістю. Поглянула на орка, а потім, не соромлячись свого чопірливого й презирливого погляду пролетіла поглядом по маківкам інших гостей.
— Я так розумію, — вона все ж відшукала погляд дверга, він здавався найбільш здатним до чіткого виділення слів, — ці істоти звертались до мене? — Вона різко цокнула язиком, потім хрустнула пальцями лівої руки, наче рука і не її була, а ось правицею вивудила маленьку рукоятку з металевою гардою. Першим рухом в циклі з рукоятки з’явилось лезо, і двома наступними вона прокрутила його навколо долоні: з зовнішньої та внутрішньої частин.
— Мені якраз не вистачає матеріалу дикунів для одного еліксиру.
|
|
41 |
|
|
|
|
Варто було Зрадіку відвернутися як під вухом пролунав хлопок. Уява чомусь намалювала бавовну. Цього виявилося досить щоб гоблін вереснув, та вихопивши зброю заховатися за Вукса. Вже звідти він згадав про ординську сміливість та пропищав, тицяючи лезом у сторону дівчини:
— Ладна можна бєз грошей!
|
|
42 |
|
|
|
|
За таку нахабність пан Доранте (шанований в певних колах і тим паче в Келделі) хотів провчити цю жіночку. Але свою схованку-каптур на голові у Вукса карлик не хотів виказувати, тому далі підглядував, як будуть розвиватись події. Нехай Гару з цим розбирається!
|
|
43 |
|